Селенологія

Селенологія

Розділ науки, що вивчає будову та хімічно-мінералогічний склад Місяця називають селенологією.

Завдяки розміру і складу Місяця іноді вважають, що він належить до планет земної групи поряд із Меркурієм, Венерою, Землею і Марсом. Елементний та мінералогічний склад місячних порід близький до земних.Тому вивчаючи будову Місяця, можна багато дізнатися про будову та розвиток Землі.

Товщина кори Місяця в середньому становить 68 км, змінюючись від 0 км під місячним морем Криз до 107 км у північній частини кратера Корольова на зворотному боці. Під корою перебуває мантія і, можливо, невелике ядро з сірчистого заліза (радіусом приблизно 340 км і масою, що становить 2% маси Місяця). На відміну від мантії Землі, мантія Місяця лише частково розплавлена. Цікаво, що центр мас Місяця розташовано приблизно за 2 км від геометричного центру в напрямку до Землі. На зворотному боці Місяця кора тонша.

Материкові місячні райони складено здебільшого анортозитами, рідше — норитами та дацитами. Місячні моря складаються переважно з базальтів. «Морські» місячні базальти відрізняються від земних значно підвищеним вмістом титану та заліза і зниженим — лужних металів (натрію, калію). Материкові базальти (норити) відрізняються від морських підвищеним вмістом Al2О3, натомість у них нижчий вміст FeO та TiO2. Вік материкових місячних порід 4,0—4,5 млрд років. Вік морських базальтів — 3,3—3,8 млрд років, що свідчить про вторинність їх утворення.

Вимірювання швидкості супутників «ЛунарОрбітер» дозволили створити гравітаційну карту Місяця. З її допомогою було вперше виявлено такі об'єкти, як маскони (від маса концентрація), — це маси речовини підвищеної щільності. Гравітаційні аномалії, зумовлені масконами, на Місяці у багато разів більші, ніж на Землі.

Місяць не має магнітного поля. Але деякі з гірських порід на його поверхні виявляють залишковий магнетизм, що вказує на те, що, можливо, в історії Місяця було магнітне поле.

Не маючи ні атмосфери, ні магнітного поля, поверхня Місяця зазнає безпосереднього впливу сонячного вітру. Протягом 4 мільярдів років водневі іони з сонячного вітру бомбардували реголіт Місяця. Таким чином, зразки реголіту, доставлені Аполлоном, виявилися дуже цінними для дослідження сонячного вітру. Цей місячний водень також може бути використано колись як ракетне паливо.